Независимый сайт адвокатов Украины
«Не следует доверять человеку, который, утверждая что-либо, кладет руку на сердце» (Лихтенберг Г.)

РОЗ\'ЯСНЕННЯ Про правомірність ненадання інформації на адвокатські запити



РОЗ\'ЯСНЕННЯ 

Про правомірність ненадання інформації на адвокатські запити

                       

18 квітня 2008 року                                                                                                     м. Київ

 

З А Т В Е Р Д Ж Е Н О

Рішенням Вищої кваліфікаційної

комісії адвокатури

від 18 квітня 2008 року № V/4-82

 

У зв’язку із чисельними запитами адвокатів щодо правомірності ненадання інформації за адвокатськими запитами деякими підприємствами, установами, організаціями, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, керуючись п.10-1 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, роз’яснює наступне.

Частиною другою статті 59 Конституції України встановлено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ в судах діє адвокатура.

Діяльність адвокатури регулюється положеннями Закону України від 19.12.1992 року № 2887-ХІІ „Про адвокатуру”.

Стаття 6 вищезазначеного закону, маючи на меті забезпечення реалізації конституційних завдань адвокатури по захисту законних прав, свобод та представництву інтересів громадян і юридичних осіб, наділяє адвокатів спеціальними правами при здійсненні професійної діяльності, зокрема, правом збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, кримінальних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення, запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою; ознайомлюватись на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Указ Президента України „Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” № 1240/99 від 30 вересня 1999 року зобов’язує органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, надавати безоплатно відповідні відомості та копії документів за запитами адвокатів та адвокатських об’єднань у справах, що перебувають у їхньому провадженні.

Посилання окремих керівників установ і організацій на положення Закону України № 2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 року „Про інформацію”, як на підставу відмови у наданні відповідей на адвокатські запити, є необґрунтованим.

Преамбулою до Закону України „Про інформацію” визначено, що він закріплює виключно правові основи інформаційної діяльності, яка регулюється також іншими нормативними актами та міжнародними договорами.

Стаття 37 цього Закону містить вичерпний перелік документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами, а саме офіційні документи, які містять у собі інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею, конфіденційну інформацію, інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, суду інформацію, що стосується особистого життя громадян, внутрівідомчої кореспонденції, інформації, яка не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими і нормативними актами та інформація фінансових установ.

Згідно статті 30 Закону конфіденційною інформацією є відомості, які знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні окремої фізичної або юридичної особи, поширення режиму конфіденційності на інформацію, якою володіє держава, органи влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, можливо виключно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 23 Закону України „Про інформацію” забороняє збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, при цьому законодавець визначає основні данні про особу (персональні данні), на які розповсюджується вищезазначене обмеження, а саме данні про національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження, одночасно зазначена правова норма встановлює визначені законом виключення із загального правила про заборону збирання відомостей про особу без її попередньої згоди на це.

Із змісту статті 7 зазначеного Закону вбачається, що його дія не розповсюджується на спеціальних суб’єктів, таких як посадові особи органів прокуратури, дізнання, досудового слідства та суди, оскільки їхнє право на доступ до інформації, у тому числі і конфіденційної, врегульовано спеціальними законами.

Положення статті 6 Закону України „Про адвокатуру”, у тому числі, щодо права адвоката на отримання інформації, документів, необхідних останньому при здійсненні професійної діяльності, є спеціальними законодавчими нормами, які мають превалюючу силу над нормами загальної дії, зокрема Закону України „Про інформацію”.

В силу статті 10 Закону України „Про адвокатуру” професійні права, честь та гідність адвоката охороняються законом.

Порушення гарантованих законом професійних прав адвоката, у тому числі шляхом ненадання необхідної інформації, тягне за собою відповідальність посадових осіб аж до кримінальної.

Одночасно Вища кваліфікаційна комісія адвокатури наголошує, що реалізація адвокатом свого професійного права на отримання інформації неухильно тягне за собою обов’язок останнього дотримуватися етичних засад адвокатської діяльності при прийнятті доручення та визначенні законних засобів захисту прав та інтересів клієнта.